Історія України 10 клас

Встановлення й утвердження комуністичного 

тоталітарного режиму в Україні

Формальний та реальний статус УСРР у "договірній федерації" радянських республік.

Утворення СРСР: наслідки для України

Робота з таблицею.

-        Розгляньте зображення.

-        Назвіть історичних діячів.

-        Розподіліть між ними факти біографії.

А. Уклав угоду з Американською адміністрацією допомоги.

Б. Голова Ради народних комісарів України.

В. Генеральний секретар ЦК ВКП (б).

Г. Був союзником Лева Троцького.

Д. Засновник тоталітарного режиму в Росії. 

Бліцопитування.

1) Як називали заможних селян?

2) Як називали повстанський рух у 1921 р.? 

3) Природний катаклізм, що ударив по основних хліборобських регіонах? 

4) «Комітети незаможних селян» у Росії. 

5) Коли у Росії були скасовані «комітети незаможних селян»? 

6) У яких роках відбувся масовий голод в Україні? 

7) Неурядова організація в США, створена для надання допомоги потерпілим від світової війни Європейським країнам. 

8) Кількість померлих від голоду, станом на березень 1922 р. 

9) Коли було підписано союзний робітничо-селянський договір? 

10) Коли була заснована договірна федерація? 

11) Яку посаду заснував В. Ленін у квітні 1922 р. ? 

12) Хто зайняв місце Х. Раковського? 

Дайте відповіді на питання:

-       Коли було створено СРСР? 

-       Чому офіційним днем створення СРСР вважають 30 грудня 1922  р.?

-       Чи дійсно держави, що входили до СРСР були автономними? 

-       Які нові органи влади виникли з липня 1922 р.?

-       Хто очолив Раднарком? 

-       З якої причини В. Ленін не брав участі в управлінні державою? 

-       Між ким розгорнулася боротьба за владу?

-       Хто з них переміг? 

-       Яка доля спіткала противників Й. Сталіна? 

Всесвітня історія 8 клас

 Доба революцій у Англії

👆https://video.novashkola.ua/8-klas/istoriya-8-klas/urok-17/

Пригадайте! Що спільного мала англіканська церква з лютеранством, а що - з католицизмом?

1. Переддень революції. На межі ХVІ-ХVІІ ст. в Англії відбувалися важливі зміни. Джентрі отримували великі прибутки від розведення овець. Ці люди прагнули повного знищення феодальних порядків. У селі жило багато фермерів. Дедалі більшої ваги набували торгово-підприємницькі кола; відносини на селі швидко втрачали феодальний характер. Стрімко розвивалася внутрішня і зовнішня торгівля - завдяки відособленому острівному розміщенню територія Англії швидко перетворилася на єдиний ринок. Прибічникам змін протистояли ті, хто виступав за збереження старих порядків, - аристократія, феодальне дворянство й англіканська церква. Вони становили опору англійської монархії та мали від неї численні пільги. Підприємці й нові дворяни набували щодалі більшої ваги в економічному житті. Вони не хотіли витрачати свої гроші на постійні внески на користь англіканської церкви і тому щодалі помітніше схилялися до пуританізму. На початку XVII ст. у пуританізмі виділилися дві течії. До крила пресвітеріан належала верхівка джентрі й купецтва. Індепенденти (від англ. - незалежний), до яких входили середня й дрібна буржуазія, рядові городяни й селяни, виступали проти втручання держави у справи релігії.

Опишіть людей, зображених на передньому плані. Хто з них збирається сісти на корабель і відправитись в далеку подорож?

А. Віллаертс. Корабель Ост-Індської компанії залишає порт. Бл. 1650 р.

У 1625 р. на англійський престол зійшов Карл I Стюарт (1625-1649). Як і його батько Яків I, Карл не любив пуритан і виявляв прихільність до католиків. Це викликало в англійському суспільстві тривожні чутки про можливе повернення католицизму.

У зовнішній політиці перші Стюарти також нехтували інтересами англійської буржуазії. До того ж король не звертав уваги на парламент і наділяв важливими повноваженнями своїх придворних. Поступово монарх і парламент перетворювалися на два протиборчі центри. У 1629 р. Карл I взагалі розігнав парламент. Упродовж наступних одинадцяти років він правив одноосібно.

 Пригадайте! Зміст документа Велика хартія вольностей та його значення.

Антоніс ван Дейк. Подвійний портрет Карла І та його дружини Генрієтти-Марії. Бл. 1635 р.

За таких умов загострилося становище в Шотландії. Ще з 1603 р. вона була пов’язана з Англією особистою унією: в обох країнах одночасно правили Стюарти. Шотландці прагнули повернути собі незалежність. Після спроби насадити на їхніх землях порядки англіканської церкви шотландці почали в 1639 р. війну проти Англії. Затяжна війна вимагала чималих грошей. У 1640 р. король скликав новий парламент. Його депутати одразу висунули перед монархом низку вимог і заявили, що не дозволять себе розігнати. Цей парламент пропрацював цілих 13 років і отримав назву «Довгий». Він передав Карлу I Велику ремонстрацію (протест) - звинувачення проти зловживань королівської влади. Початок діяльності Довгого парламенту став початком Англійської революції.

Карл спробував заарештувати парламентських лідерів, але лондонці сховали їх. Тим часом вулиці столиці заповнили озброєні, рішуче налаштовані натовпи. Король залишив Лондон, вирушивши на північ країни - туди, де йому ще зберігали вірність, щоб зібрати там військо. У серпні 1642 р. Карл I підняв свій бойовий прапор: так почалася війна проти парламенту. Перший мирний (парламентський) період англійської революції завершився. Вона вступила у свій другий етап - громадянську війну.

2. Громадянська війна. Парламент підтримували в основному жителі більш розвинених східних графств - купці й фінансисти, міські ремісники й торговці, джентрі й селяни. У його руках перебував флот і основні порти Англії, але парламентське ополчення складалося з розрізнених, погано навчених і слабко озброєних загонів.

 Подумайте! Як ви розумієте термін «громадянська війна»?

На боці короля стояли знать, феодальне дворянство Півночі, англіканське духовенство. Його військо було набагато досвідченішим і краще підготовленим, ніж парламентські сили. Тому початок війни склався вдало для Карла I: він ледве не захопив Лондон. Успіхам короля сприяло й те, що парламентські генерали уникали рішучих дій, а сам парламент, де переважали пресвітеріани, намагався примиритися з королем і періодично вступав з ним у переговори. Індепенденти, як в армії, так і в парламенті, вимагали активізації бойових дій і рішучої перемоги над силами монархії. Протиріччя між ними та пресвітеріанами дедалі загострювались.

У цей складний момент лідером індепендентів стає Олівер Кромвель (1599-1658).

Кромвель народився в сім’ї небагатого землевласника й отримав суворе пуританське виховання. Він закінчив міську школу, вивчав право в Лондоні й там одружився з дочкою багатого купця. Повернувшись додому, Кромвель став зразковим господарем, поважною і відомою людиною. Його обрали спочатку до Короткого, а згодом - і до Довгого парламенту.

З початком громадянської війни Кромвель вступив до парламентського війська. Із своїх земляків він набрав загін кавалеристів. Але перша ж поразка показала, що цих незграбних людей, учорашніх селян, важко назвати справжніми солдатами. Кромвель розумів: для перемоги над королем потрібне зовсім інше військо - згуртоване й дієздатне. Він сформував загони з відважних і чесних пуритан, сам навчав їх військової справи. Кромвель особисто турбувався, щоб усі солдати були добре вдягнені, взуті та ситі; встановив залізну дисципліну. Він пішов на нечуваний для того часу крок - призначав на офіцерські посади не дворян, а хоробрих і здібних простолюдинів.

Кромвель створив армію нового зразка - боєздатну, організовану, натхненну ідеалами свободи й справедливості. Це було перше в історії Англії регулярне військо. Воно почало перемагати кавалерів. За простий, але надійний металевий обладунок солдатів Кромвеля прозвали «залізнобокими».

Що можна сказати про характер Кромвеля, розглядаючи його портрет?

Роберт Вулкер. Кромвель

3. Республіка і протекторат Кромвеля. Спроби парламенту домовитися з королем, а також рішення про розпуск армії викликали протести по всій країні. Це змусило Кромвеля піти на розрив з пресвітеріанською більшістю парламенту й об’єднатися з військом. Кромвель швидко розгромив нечисленних прибічників короля, а в грудні 1648 р. захопив Лондон. На судовому процесі над Карлом I короля звинуватили в державній зраді, розв’язуванні громадянської війни і кровопролитті. Уперше в історії суд виніс смертний вирок правлячому монарху. Його стратили перед величезним натовпом людей на площі перед королівським палацом.

 Подумайте! Чому ніколи раніше в історії не виносили смертний вирок правлячому монарху?

19 травня 1649 р. парламент оголосив Англію республікою. На той час палату лордів уже скасували, парламент складався лише з палати громад. Замість королівської влади діяла Державна рада, куди входили лідери індепендентів і вище військове командування. Рада мала підпорядковуватися палаті общин, проте насправді вони обидві повністю залежали від Кромвеля та його найближчого оточення.

Для зміцнення республіки Кромвель вирішив розправитися з тими, хто в громадянській війні підтримував Карла I. З нещадною жорстокістю він завоював Ірландію. Далі Кромвель обрушив удар на Шотландію, яка оголосила сина Карла I королем Карлом II. Англійці повністю знищили шотландську армію, король утік на континент.

Кромвель тріумфатором повернувся до Лондона і силою розігнав парламент. 16 грудня 1653 р. він отримав довічну посаду лорда-протектора (захисника) Англії, Шотландії та Ірландії. До нього перейшло командування збройними силами і ведення зовнішньої політики. Без згоди протектора не дозволялося змінювати закони і вводити нові податки. По суті, Кромвель установив військову диктатуру. На зміну республіці прийшов протекторат Кромвеля.

Подумайте! Що спільного було у протекторату Кромвеля з абсолютною монархією?

Майже десять років Кромвель управляв Англією, спираючись на армію. Він розділив територію країни на 11 округів і поставив на чолі кожного повновладних генералів. Під їхнім наглядом перебувало навіть приватне життя населення. Англія перетворилася на похмуру мовчазну країну, де панувала атмосфера підозри, наклепів і доносів. Кромвель повністю захопив владу у свої руки і фактично правив Англією як некоронований монарх.

Лорд-протектор проводив успішну зовнішню й колоніальну політику. Він уклав вигідний мир з Голландією, підписав торговий договір зі Швецією, захопив острів Ямайку. У 1651 р. був прийнятий Навігаційний акт, яким заборонялося ввозити до Англії товари на кораблях країн-посередників. Однак розв’язати складні внутрішні проблеми Кромвель не зміг. Утримання армії і флоту поглинало величезні кошти. Торгівля й ремесла перебували у жалюгідному стані. Безробіття і зубожіння народу досягли небувалих розмірів. Режим протекторату ставав непопулярним, в Англії наростало народне невдоволення.

4. Реставрація Стюартів. У 1658 р. Кромвель помер. Терміново скликаний парламент прийняв рішення про поновлення монархії і покликав на трон сина страченого монарха - Карла II Стюарта (1660-1685). Так відбулася реставрація - поновлення на престолі династії Стюартів.

Попри обіцянки короля не карати учасників революції розпочалися жорстокі розправи, переслідування пресвітеріанських священиків, повернення землі колишнім власникам. Однак правити країною по-старому було вже неможливо: у парламенті засідали представники буржуазії і нового дворянства, які контролювали дії короля. До того ж усередині парламенту склалися дві політичні партії - торі і віги. Торі підтримували королівську владу, відстоювали непорушність королівських прав і існуючого порядку. Віги захищали парламент, виступали за зміни в економіці, державному і церковному устрої. Торі виражали інтереси аристократії і крупних землевласників, а віги - нового дворянства, купецтва та фінансистів. Між ними постійно точилася гостра політична боротьба.

 Які верстви населення зустрічають короля при в’їзді в Лондон?

В’їзд короля Карла ІІ Стюарта у Вайтхолл. XVII ст.

Ситуація в Англії погіршилася, коли після смерті короля Карла на престол зійшов його брат, католик Яків II (1685-1688). Він прагнув правити самовладно і не бажав слухати порад парламенту. Партії торі та вігів об’єдналися, щоб позбавити Якова II престолу.

Натомість було вирішено запросити на трон чоловіка його старшої дочки Марії - правителя Голландії протестанта Вільгельма ІІ Оранського (1689-1702).

Кого, на вашу думку, намагається копіювати Яків ІІ?

Яків II. Гравюра. 1688 р.

5. «Славна революція» і утвердження конституційної монархії.

Восени 1688 р. з 15-тисячним військом Вільгельм висадився на англійський берег. Королівські загони перейшли на його бік. Покинутий усіма, Яків II із сім’єю втік до Франції. Вільгельм Оранський вступив у Лондон і був проголошений королем Англії. Так відбувся безкровний державний переворот - «Славна революція». Свою назву вона отримала на противагу кривавій революції середини XVII ст.

«Славна революція» поклала край віковій боротьбі між королем і парламентом, покінчила з абсолютизмом і означала утвердження в Англії конституційної монархії. Відтепер головну роль відігравав парламент, наділений правом видавати закони. Монарху дозволялося лише «царювати, але не правити». Цей порядок закріпив «Білль (закон) про права», який заборонив королю видавати закони, збирати податки й скликати військо без згоди парламенту. У документі підкреслювалося, що народ має право скинути негідного короля і посадити на його місце іншого. Парламент здобув перемогу над королем.

 Подумайте! Чому Вільгельм Оранський погодився на обмеження королівської влади парламентом?

1689 р. Із «Білля про права»

Духовні й світські лорди та общини... які зібралися сьогодні як повні та вільні представництва цього народу... заявляють для відновлення й підтвердження своїх давніх прав і вільностей таке:

1. Що намагання тільки королівським повелінням, без згоди парламенту, призупиняти закони чи виконання законів є незаконним...

4. Що стягування поборів на користь і в розпорядження корони... без згоди парламенту... незаконне...

8. Що вибори в члени парламенту мають бути вільними.

9. Що свобода слова, дебатів і всього того, що відбувається в парламенті, не може бути приводом для переслідування.

 Питання до документа. 1. Охарактеризуйте конституційну монархію. 2. Чому її називають також «парламентською»?

Вільям Віссінг, Ян ван дер Ваарт. Анна Стюарт. 1605 р.

Змінився й порядок престолонаслідування. Син Якова II, затятий католик, який перебував у еміграції у Франції, був позбавлений права наслідувати англійську корону. Після смерті Вільгельма на трон зійшла молодша дочка Якова II - королева Анна (1702-1714), хвороблива, невеликого розуму жінка. За правління королеви Анни відбулося об’єднання Англії із Шотландією та Ірландією. З 1707 р. нове державне утворення стали називати Об’єднане Королівство Велика Британія.

Наступником Анни на англійському престолі став Георг I з німецької династії Ганноверів - правнук Якова I. Він мало цікавився державними справами і навіть не розмовляв англійською. Поступово склався порядок, коли король мусив призначати міністрів з партії, яка переважала в парламенті. Такий уряд ніс відповідальність перед парламентом, а не перед королем. За Георга I Англією управляли міністри з партії вігів. Після приходу до влади Георга III, протягом майже 60-річного перебування на троні, правлячою партією залишалися торі. В Англії утвердилася парламентська, або конституційна, монархія. При цьому до сьогодні на Туманному Альбіоні, де немає єдиної писаної Конституції, зберігають відданість саме такій формі правління.

 ПЕРЕВІРТЕ СЕБЕ

1. Що приваблювало англійську буржуазію в пуританізмі й не влаштовувало в англіканській церкві? Хто такі пресвітеріани та індепенденти?

2. Які події стали приводом до початку революції?

3. Чому парламентське військо на початку громадянської війни зазнавало невдач, а потім стало перемагати?

4. Коли і з яких причин відбувся перелом у громадянській війні? З якою подією пов’язаний його початок?

5. Що дає підстави вважати протекторат Кромвеля воєнною диктатурою?

6. Чому державний переворот 1688 р. називають «Славною революцією»?

7. Яку роль відігравав парламент у реставрованій монархії?

8. Як завдяки Вільгельму Оранському змінився порядок престолонаслідування?

 ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ДАТИ

1640—1660 - Англійська буржуазна революція

1653—1658 - Протекторат Олівера Кромвеля в Англії

1688 - «Славна революція» в Англії

Всесвітня історія 10 клас

 Італія після Першої світової війни. Фашистський режим Б. Муссоліні. 

Корпоративна держава.

1. СТАНОВИЩЕ ІТАЛІЇ ПІСЛЯ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ

Італія вийшла з Першої світової війни такою ослабленою, що на її територіальні домагання країни Антанти майже не звертали уваги. Настрої реваншу і ураженого національного самолюбства були важливим чинником розвитку політичного життя в країні. Самі італійці з гіркотою називали свою країну «переможеною серед переможців».

Через брак валюти для закупівлі сировини і палива різко знизилося промислове виробництво. Скоротилися посівні площі, упала врожайність, зменшилося поголів’я худоби. Фінансова система країни розбалансувалась, посилилася інфляція.

Відносини Італії із союзниками різко загострилися через небажання Великої Британії, Франції і США задовольнити значні територіальні домагання Італії, зокрема на адріатичний порт Фіуме (Рієку) і Далмацію. Прагнення Італії захопити ці території зі слов’янським населенням утягнуло її в гострий конфлікт з утвореним у 1918 р. Королівством сербів, хорватів і словенців.

Різке падіння обсягів промислового виробництва переросло в 1920 р. в економічну кризу. Розпочалися звільнення робітників на заводах і фабриках. Складну моральну і матеріальну кризу переживали середні верстви населення, дрібні власники. З падінням курсу ліри на примару перетворювалися накопичені заощадження, здобуте становище і прибутки.

На цьому тлі розпочалося піднесення робітничого руху. У робітничому русі визначальна роль належала ліворадикальним елементам, які висували гасла про встановлення диктатури пролетаріату за радянським зразком.

Історичні подробиці. Італійська армія втратила у війні 460 тис. убитими, близько 500 тис. покаліченими і понад 1,5 млн полоненими. Військові витрати становили 46 млрд лір, поглинувши 80 % видаткової частини державного бюджету; на 19 млрд лір збільшився зовнішній борг країни.

2. КРИЗА ІТАЛІЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТАРИЗМУ

З моменту остаточного об’єднання Італії в єдину державу (1870 р.) пройшло порівняно небагато часу. Державні інститути ще не встигли зміцніти. Війна значно пришвидшила насування політичної кризи, яка виявилася насамперед у кризі парламентаризму і монархії.

Перші післявоєнні роки в Італії (1918—1920 рр.) ознаменувалися наступом лівих сил, які намагалися підпорядкувати собі робітничий і профспілковий рухи країни. У Туріні, Мілані, інших містах Північної Італії робітники захоплювали підприємства металургійної, металообробної, машинобудівної промисловості, встановлювали над ними свій контроль, намагалися самостійно організувати виробництво. Повсюдно створювалися фабрично-заводські ради.

16 листопада 1919 р. відбулися парламентські вибори. Вони принесли перемогу соціалістам.

Після парламентських виборів політична боротьба наростала швидкими темпами. У квітні 1920 р. спалахнув загальний страйк у Туріні. У серпні 1920 р. робітники-металісти висунули вимогу про підвищення заробітної плати. У відповідь підприємці оголосили локаут.

За цих обставин улітку 1920 р. новий уряд сформував Дж. Джолітті. Він вжив заходів для посилення в країні ролі парламенту, до якого повертався контроль над бюджетом. Уряд вишукував резерв для поповнення казни за рахунок розширення кола платників податків.

З іншого боку, було оголошено про впровадження робітничого контролю і підвищення на 10—20 % заробітної плати. Ці заходи дозволили припинити практику захоплення підприємств.

Дж. Джолітті

Історичні подробиці. Слово «фашизм» походить від італійського слова «фашио» (іноді «фаши»), що означає «зв’язування», «пучок». Слово «фашио» (іноді його розуміють як «пучок лозин») було в Італії (та й в інших народів) символом єдності. Таємні союзи, які виникали в минулому в Італії, іноді називали себе фашистськими. Коли після закінчення Першої світової війни Б. Муссоліні почав створювати в Італії свої збройні банди, вони також стали називатися фашиями, а їхні члени — фашистами.

В умовах політичної кризи в травні 1921 р. за вимогою Дж. Джолітті провели дострокові парламентські вибори. Вперше до парламенту обрали фашистів (35 мандатів), в яких прем’єр-міністр вбачав альтернативу лівим силам.

Усе це відбулося вже після однієї з перших відкритих вилазок фашистів. У листопаді 1920 р. в одному з «червоних» центрів країни — Болоньї — фашисти розігнали мітинг трудящих, організований з нагоди перемоги соціалістів під час місцевих виборів. Міську раду, у складі якої соціалісти вибороли більшість, розігнали, а в робітничих кварталах фашисти влаштували погроми.

У червні 1921 р. Джолітті змушений був піти у відставку. Його кабінет змінив уряд І. Бономі, який, однак, теж протримався недовго й у лютому 1922 р. поступився місцем уряду Л. Факта. Нерішучість цих урядів викликали критику не лише серед лівих, ай з боку фашистів, які завзято прагнули здобути владу.

3. ПРИХІД ФАШИСТІВ ДО ВЛАДИ. Б. МУССОЛІНІ

Італія стала батьківщиною фашизму. І це не випадково. Великі підприємці, численні дрібні власники, селяни були вкрай стурбовані розвитком лівого руху, який прагнув насамперед переглянути ставлення до власності. Уряди Італії не змогли знайти ефективних засобів для захисту інтересів приватних власників. Тому люди, які володіли власністю, капіталами і заощадженнями, звертали свої погляди на фашистський рух, що зароджувався.

У березні 1919 р. у Мілані відбувся перший зліт фашистів. Він і поклав початок першої фашистської організації Італії— «Фашио ді комбаттіменто» («Союз боротьби», або «Союз фашистських бойових загонів»).

У основі програми фашистського руху (1919 р.) лежали три головні ідеї:

• співробітництво всіх соціальних груп;

• сильна державна влада, що забезпечувала б це співробітництво;

• націоналізм («нація понад усе!»).

Фашисти висунули в цій програмі і загальнодемократичні вимоги, запозичені й у Народної партії, і у соціалістів: скликання Установчих зборів, проголошення республіки, загальне виборче право, гарантії громадянських свобод.

Були в програмі і такі соціальні вимоги, як впровадження прогресивного податку, конфіскація 25 % прибутків військових підприємств, передача землі селянам, встановлення 9-годинного робочого дня, участь робітників в управлінні виробництвом і навіть соціалізація окремих підприємств. Згодом, прийшовши до влади, фашисти забули про цю програму.

Спочатку фашистська організація налічувала кілька десятків осіб, але поступово вона розширила свої ряди, переважно за рахунок колишніх фронтовиків. Невелика їхня частина поповнила ліворадикальний рух. Інші, здебільшого вихідці з родин дрібних підприємців, службовців та інтелігенції, що отримали на війні певні звання і почесті, не збиралися займатися скромною працею конторників, вчителів, техніків, дрібних адвокатів, тим більше, що Італія давно страждала від надлишку працівників цих професій. Різкі фрази, ефектні жести, демагогічна фразеологія — усе це приваблювало молодь, готову на що завгодно, аби не тягти ярмо прозаїчного існування.

У рядах фашистів знайшли своє місце і люмпени, і частина анархістська налаштованих сільських і міських робітників, які були розчаровані провалом революційного руху.

Як видно, соціальний склад фашистського руху був різнорідним, і його учасники пов’язували з рухом різні, іноді навіть суперечливі надії: одні бачили в ньому запоруку порядку, інші — силу оновлення.

Символ фашистів — сокира зі зв’язкою прутів, що у стародавньому Римі символізували владу магістратів

Беніто Муссоліні (1883-1945 рр.) — лідер фашистського руху в Італії. Його мати була сільською вчителькою, глибоко віруючою, батько — ковалем, і на відміну від матері — анархістом і безбожником. У дитинстві Муссоліні на вчився добре грати на скрипці. Пізніше це стало для дуче приводом говорити про свою приналежність до артистичних натур. Взагалі, він любив підкреслювати свою винятковість, обраність. По закінченні школи викладав у молодших класах. Працював чорноробом, пробував професію муляра, помічника коваля. У цей час став членом Соціалістичної партії, пропагував соціалістичні ідеї серед італійських робітників-емігрантів. Повернувшись на батьківщину, Б. Муссоліні почав займатися журналістикою і літературною діяльністю, працював учителем. Популярність Муссоліні зростала, його обрали головним редактором соціалістичної газети «Аванті!». Він виступає з публічними лекціями про соціалізм. За пропаганду ідеї участі у війні в листопаді 1914 р. Муссоліні виключили з Соціалістичної партії.

Після закінчення війни об'єднав навколо себе тих, хто у всіх лихах Італії звинувачув парламент і демократію. З 1914 р. він очолив газету «Пополо д’Італія», що у майбутньому стала рупором італійських фашистів. У 1919 р. він очолив фашистський «Союз боротьби».

Свідчать історики. Зі статті Л.С. Белоусова «Беніто Муссоліні: політичний портрет»

Серед політичних діячів XX ст. дуче — безперечний чемпіон з кількості обійманих ним державних посад. На честь дуче складали поеми і пісні, знімали кінофільми, створювали монументальні скульптури, малювали картини, друкували листівки. Навіть календар повинен був пристосовуватися до поступу «великої людини». З 1933 р. нове офіційне літочислення розпочало відраховувати роки «фашистської ери».

Всюдисущий дуче надихав маси особистим прикладом у «битві за хліб», «за ліру». Він демонстративно брав участь у молотьбі, одержував при цьому символічну заробітну плату. Закріпившись при владі, Муссоліні завзято взявся за перебудову Рима. З 1925 по 1942 рр. для вивільнення місця під громадське будівництво в столиці було розібрано на цеглини 19 церков...

Про які нові риси характеру й особистісні характеристики Муссоліні Ви довідалися з цього матеріалу?

З фашистами були тісно позв’язані і представники великого капіталу, які, у свою чергу, мали великий вплив на правлячі кола країни.

Лідером італійських фашистів став Беніто Муссоліні.

24 жовтня 1922 р. у Неаполі в театрі «Сан-Карло» відкрився черговий з’їзд фашистських союзів. Муссоліні виступив на ньому з агресивною промовою, ультимативно вимагаючи від уряду надати фашистам п’ять міністерських портфелів і комісаріат авіації. Він мальовничо розказував про свою відданість монархії.

Б. Муссоліні на чолі маршу на Рим

Муссоліні, який зробив свою політичну кар’єру під республіканським прапором і ще рік тому демонстративно покинув засідання парламенту, де виступав король, — саме цей Муссоліні, розуміючи силу монарха, тепер розшаркувався перед ним.

27 жовтня була оголошена загальна мобілізація фашистів. Наступного дня вони провели атаку на головні центри країни. Три колони сквадристів — членів фашистських бойових загонів (сквадр) — повинні були вступити в Рим з боку Перуджі, пред’явити ультиматум голові уряду й захопити основні міністерства. Відразу пролилася кров: у Кремоні, Болоньї, Алессандрії сквадристи стали некерованими. Кабінет міністрів прийняв рішення про відставку, але попередньо затвердив і розіслав на місця декрет про стан облоги, за умов якого армія мала необхідні повноваження для наведення порядку. Однак король Віктор-Еммануїл III відмовився підписати цей декрет.

Коли фашисти 28 жовтня йшли колонами на Рим, дуче перебував у редакції газети «Пополо д’Італія» в Мілані. Удень 29 жовтня 1922 р. дуче одержав довгоочікувану звістку про призначення його прем’єр-міністром. Увечері того самого дня спеціальним потягом Муссоліні прибув до Рима, з’явився до короля і, вийшовши з ним на балкон, вітав натовпи чорносорочечників. Так Італія стала першою в світі державою, де до влади прийшли фашисти.

4. ВСТАНОВЛЕННЯ ФАШИСТСЬКОЇ ДИКТАТУРИ

До 1926 р. Муссоліні не насмілювався діяти відкрито насильницьким шляхом. 31 жовтня 1922 р. він сформував коаліційний уряд, у якому головні міністерські посади належали фашистам. На другорядні посади були призначені представники лібералів, Народної партії і монархістів.

Уряд Муссоліні одразу розпочав наступ на соціальні права італійців. Він скасував 8-годинний (в окремих випадках 9-годинний) робочий день, зменшив заробітну плату робітникам і службовцям, обмежив права профспілок, відібрав у селян захоплену ними поміщицьку землю і повернув її колишнім власникам. З іншого боку, уряд анулював податкову заборгованість промисловців і великих землевласників та понизив ставки оподаткування капіталу.

У перші роки перебування при владі фашисти не зважувалися відкрито заборонити опозиційні партії, робітничі і профспілкові організації.

З іншого боку, відразу після перевороту, незважаючи на збереження парламентських форм правління, з’явилися два нових державних інститути: у грудні 1922 р. виникла «Велика фашистська рада» (ВФР), а в січні 1923 р. королівським декретом було закріплене створення фашистської міліції, що відтепер мала назву «Добровільна міліція національної безпеки» (ДМНБ). ВФР робила висновки щодо законопроектів перед поданням їх у парламент, контролювала діяльність самого уряду. Створенням ДМНБ Муссоліні прагнув домогтися переваги виконавчої влади в особі фашистського уряду над законодавчою в особі короля і парламенту. Передача ДМНБ у підпорядкування Муссоліні підсилювала його особисту владу.

У квітні 1924 р. відбулися чергові парламентські вибори, на яких фашисти змогли досягти успіху лише шляхом розгнузданого терору. Соціаліста Дж. Маттеотті, що виступав у парламенті з викриттям нового режиму, незабаром убили фашисти.

Обурена убивством відомого політика опозиція утворила «Авентинський блок», до складу якого увійшли соціалісти, «пополярі» і більшість лібералів. Учасники блоку відмовилися брати участь у засіданнях парламенту і вимагали відставки уряду. Муссоліні спочатку розгубився і навіть наказав заарештувати фашистів, винних в убивстві депутата, але потім досить швидко отямився і розгорнув контратаку проти опозиції.

1926 рік став переломним для фашистського руху. Муссоліні і його соратники розпочали запеклу атаку на опозицію, державні інститути країни.

У квітні 1926 р. був ухвалений закон про профспілки, за яким всі нефашистські профспілки оголошувались розпущеними. Право «захищати» інтереси людей праці було надано лише фашистським синдикатам, до яких примусово заганялися всі, хто працював по найму.

Знайдіть інформацію з додаткових джерел про те, в яких країнах і коли список кандидатів на виборах визначала тільки одна, правляча політична сила.

Виступ Б. Муссоліні з трибуни

У листопаді 1926 р., скориставшись кількома замахами на Муссоліні, фашистський уряд ухвалив надзвичайні закони, за якими розпускалися всі політичні партії країни, крім фашистської, закривалися всі їхні газети, анулювалися їхні парламентські мандати. Для розправи з тими, хто порушував ці закони, був заснований Особливий трибунал, що одержав надзвичайні повноваження. Була відновлена страта за політичні злочини, впроваджувалась адміністративна висилка без суду і слідства.

У 1928 р. було ухвалено закони, які фактично покінчили з парламентським ладом. Зокрема, був установлений новий порядок виборів до парламенту. Відтепер на виборах міг балотуватися лише один список кандидатів, висунутих фашистською партією. Жодні інші виборчі списки не допускалися.

Вищим органом фашистської партії і держави була оголошена «Велика фашистська рада», до складу якої входили члени директорії фашистської партії, члени Палати депутатів та інші.

В основі фашистської доктрини лежала ідея «загальнонаціональної» влади, яка стояла нібито на варті «загальних інтересів». Фашисти вимагали від народу повного підкорення. «Все в державі, все для держави, і нічого поза державою», — ці слова Муссоліні стали формулою фашистського режиму.

Особливе місце належало закону про права прем’єр-міністра. Відповідно до цього закону глава уряду звільнявся від відповідальності перед парламентом.

Використовуючи своє становище, фашистські діячі самі ставши великими промисловцями і фінансистами. З 400 депутатів фашистського парламенту, обраних у 1929 р., 175 обіймали оплачувані посади в адміністративних радах великих акціонерних товариств.

Фашистський режим здійснював державне регулювання економіки в інтересах підготовки до війни з метою реалізації агресивних планів італійської держави.

У ці роки відбувалося зближення фашистського уряду з католицькою церквою. Її глава папа Пій XI оголосив Муссоліні людиною, «посланою Італії провидінням», і вступив з ним у союз, спрямований проти демократичного руху в країні. У лютому 1929 р. уряд Муссоліні уклав з папою так звані Латеранські угоди, за допомогою яких був ліквідований старий конфлікт між Римським престолом та Італійським королівством. За цими угодами на частині території Риму створили папську державу — Ватикан, що мала всі права суверенної держави. Католицька церква зобов’язалася молитися за італійського короля і дуче, а її єпископи — приносити присягу про те, що вони будуть вірні державі, королю і дуче, і вимагати того самого від підлеглого їм духівництва.

5. БУДІВНИЦТВО «КОРПОРАТИВНОЇ ДЕРЖАВИ» В ІТАЛІЇ

Основні принципи корпоративної політики вперше були викладені ще в «Хартії праці», схваленій «Великою фашистською радою» у 1927 р., однак здійснення цих принципів розпочалося значно пізніше.

У 1930 р. у законодавчому порядку були визначені функції Національної ради корпорацій, а у 1934 р. почали створюватися самі корпорації. Це повинно було означати перетворення професійних спілок у галузеві корпорації, які об’єднали б підприємців і осіб найманої праці.

Було створено 22 корпорації, що об’єднували різні підприємства й господарства: промисловості, сільського господарства, торгівлі, банків, транспорту.

Корпоративізм — вид соціальної організації суспільства, що характеризується наявністю твердої ієрархічної системи влади, у якій одержавлені корпорації, що об’єднують робітників і підприємців за галузевою ознакою, тримають під контролем практично все економічне і соціальне життя країни.

«Корпоративна держава» — одна з форм авторитарного політичного режиму, ідеологи якого розглядають державу як сукупність корпорацій, що виконують певні соціальні функції.

Крім того, у кожній провінції створювалась економічна рада, що координувала діяльність корпорацій у місцевому масштабі.

На чолі всіх організацій була Національна рада корпорацій, до складу якої, крім представників роботодавців і трудящих, входили делегати фашистської партії, міністри і їхні заступники, різні експерти і фахівці.

Будівництво «корпоративної держави» завершилося в 1939 р. реорганізацією вищих законодавчих органів держави. Місце Палати депутатів зайняла палата, що формувалася фашистською партією разом з Національною радою корпорацій. Фашизм в Італії фактично покінчив з виборністю, що до цього часу зберігалася при формуванні вищих законодавчих органів.

Корпорації фашисти зображували як надсоціальні організації, покликані встановити «соціальну справедливість», перетворення соціальних відносин у гармонійне співробітництво. Але насправді результатом корпоративної політики фашизму та створення корпоративної системи було безпрецедентне зростання впливу держави та її органів на все економічне і соціальне життя країни.

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ:

жовтень 1922 р. прихід Б. Муссоліні до влади

1926 р. ухвалення надзвичайних законів.

Історія України 8 клас

 👆Практичне заняття

Давайте пригадаємо все, що ми знаємо про козаків.

Для цього я пропоную вам розгадати кросворд.

1.    На якому острові виникла перша Запорізька Січ?
2.     Як називали козаків, які знаходилися на службі у поляків?
3.     Із чого козаки будували свої рухому фортеці-табори?
4.     Хто із гетьманів уславився своїми героїчними походами?
5.     У якій війні брали участь козаки під його керівництвом?

Всесвітня історія 8 клас

 Англія в добу Тюдорів

Всесвітня історія 10 клас

 Франція в 1920 - 1930-х роках

Історія України 8 клас

Кримське ханство: внутрішня та зовнішня політика